Przejdź do głównej treści

Muzeum Narodowe w Poznaniu

Close
A A A

UKR – див. нижче

Autoportret, 1924-1925
olej na płótnie

 

Rysem wspólnym wizerunków Marii Nicz-Borowiakowej jest swego rodzaju dostojeństwo i tajemniczość. Artystka obdarza widza charakterystycznym, powłóczystym spojrzeniem – tym samym, które zobaczyć możemy na zachowanych fotografiach. Modna w latach 20. krótka fryzura i szeroki dekolt elegancko podkreślają linię szyi i ramion. Ozdobna rama przybiera tutaj rolę architektonicznego tła portretu. Spowijające wszystko tkaniny wprowadzają efekt miękkości i trójwymiarowości, i kontrastują z gładkimi, płasko malowanymi partiami ciała. Dekoracyjność draperii, dynamika jej łuków i kaskad to jeden z motywów stale powracających w twórczości Nicz-Borowiakowej – zarówno w projektach scenograficznych, jak i kubistycznych i purystycznych kompozycjach.

Szczególnie oryginalnie Nicz-Borowiakowa potraktowała tkaninę w swoistym pendant autoportretu – wizerunku swojej matki, Łucji z Bagińskich. Tu wyrazisty, geometryczny deseń szala kontrastuje z miękką dekoracyjnością fryzury i białej draperii. Jego wzór, zdeformowany układaniem się materiału, gwałtownie dynamizuje kompozycję, zaciera zarys sylwetki i sprawia, że część ciała modelki zostaje przesłonięta geometrią, metaforycznie zawłaszczona przez abstrakcję. Geometryczny wzór to ważny symbol obyczajowości tamtego czasu – to ozdoba nowoczesnych ubiorów spod znaku reformy odzieżowej. Działający od końca XIX w. ruch sufrażystek postulował uwolnienie ciała i jego ekspresji – zaczęto wówczas projektować stroje bardzo proste i komfortowe, ale dekorowane właśnie wyrazistymi, abstrakcyjnymi wzorami.

Portrety tworzone przez Marię Nicz-Borowiakową w latach 20. stanowią pewien wyjątek wśród purystycznych i abstrakcyjnych dzieł z tego okresu. W podobnym duchu utrzymany jest wiszący nieopodal wizerunek męża, Józefa Borowiaka. Konwencja portretów, odbiegająca od postępowego języka awangardy, zdaje się być reakcją na modny w tamtym czasie nowy klasycyzm, reprezentowany przez wileńskie środowisko Ludomira Ślendzińskiego, przywołujący wzorce i ideały sztuki dawnych mistrzów. U Nicz-Borowiakowej wpływy te potraktowane są z typową dla niej swobodą i oryginalnością.

Portret matki, 1924
Portret męża, ok. 1925

 

Autoportret [Self-Portrait], 1924–1925

oil on canvas

A common trait of Maria Nicz-Borowiakowa’s likenesses is the air of certain dignity and mystery. The artist gives the spectator a characteristic, intriguing look (like this one can see in the preserved photographs). Short hairdo that was fashionable in the 1920s, and low neckline elegantly highlight the line of the shoulders. The decorative frame assumes here the role of an architectural backdrop to the portrait. The all-enveloping fabrics usher in the effect of softness and three-dimensionality, and remain in contrast with plain parts of the body which are painted flat. The decorative character of the drapery, the dynamics of its arches and cascades is one of the motifs permanently recurring in Nicz-Borowiakowa’s works, both in her stage designs, and in cubist and purist compositions.
In a particularly original way, Nicz-Borowiakowa treated the fabric in the portrait of her mother, Łucja née Bagińska. A particular pendant to her own self-portrait, here a pronounced, geometric pattern of the shawl contrasts with soft decorativeness of the hairdo and white drapery. Deformed by the folding of the fabric, its pattern vehemently dynamises the composition, obliterates the outline of the figure, and makes a part of the model’s body be obscured with geometry, metaphorically appropriated by abstraction. Decorative element of modern garments of the dress-reform type, geometric pattern was an important symbol of the social custom of the time. The suffrage movement, which operated since the late-19th century, postulated liberating the body and its expression; what followed, were designs of very simple and comfortable dresses, decorated, however, with such pronounced, abstract patterns.
Portraits created by Maria Nicz-Borowiakowa in the 1920s constitute a certain exception to her purist and abstract works of the period. Hanging nearby, the image of her husband, Józef Borowiak, represents a similar approach. It appears that the portrait convention, which deviated from the progressive language of the avant-garde, was a reaction to the then fashionable New Classicism. Represented by the Vilnius circles of Ludomir Ślendziński, it evoked the patterns and ideals of old masters’ art. Nicz-Borowiakowa treated these influences with her usual liberty and originality.

 

Автопортрет, 1924–1925

полотно, олія

Спільною рисою образів Марії Ніч-Боров’якової є таємничість і водночас гідність. Художниця обдаровує глядача характерним затягнутим поглядом, таким, який можемо побачити на старих фотографіях. Модна у 20-х роках коротка стрижка й широке декольте елегантно підкреслюють лінію шиї і плечей. Декоративна рамка виконує роль архітектурного фону для портрета. Тканини, що огортають постать, створюють м’який і тривимірний ефект, контрастуючи з гладкими, плоско пофарбованими частинами тіла. Декоративність драпіровки, динаміка її арок і каскадів є одним із мотивів, які постійно повторюються у творчості Ніч-Боровякової — як у сценографічних проєктах, так і в кубістичних і пуристичних композиціях. Особливо оригінально Ніч-Боровякова потрактувала тканину на своєрідному pendant автопортрету — на зображенні своєї мами Люції, уродженої Багінської. Тут характерний, геометричний візерунок шалі контрастує з м’якою декоративністю зачіски та білих драпіровок. Деформований згинами матеріалу, він різко динамізує композицію, розмиває контури фігури і спричиняється до того, що частина тіла моделі залишається прихованою за геометрією, яка метафорично перетворюється на абстракцію. Геометричний візерунок — це наслідок реформи одягу, знак сучасності. Розпочатий в 19 ст. рух суфражисток постулював звільнення тіла та його експресію — з’являється простий і комфортний одяг, який тимчасом був декорований виразними абстрактними візерунками.

Портрети Ніч-Боровякової 20-х років становлять певний виняток серед пуристичних і абстракційних робіт художниці того часу. У схожому дусі витриманий портрет чоловіка, Юзефа Боровяка, який можна бачити поруч. Такий спосіб писання портретів, який відходить від прогресивної мови авангарду, здається реакцією на модний тоді новий класицизм, репрезентований через віленське середовище Людомира Слендзінського й нагадує зразки та ідеали мистецтва старих майстрів. Ніч-Боровякова потрактувала ці впливи з типовою для себе свободою та оригінальністю.