Maria Pinińska-Bereś, Studnia różu, 1977

UKR – див. нижче

**5. Maria Pinińska-Bereś, Studnia różu, 1977**

Dane o obiekcie

technika mieszana, 131 x 82 cm

Zakupiony przez MNP od artystki w 1981 r.

O rzeźbie

Maria Pinińska-Bereś prowadzi z nami grę w skojarzenia, bazując na kodach kulturowych. Prowadzi walkę z konwenansami, z umownym podziałem na to co męskie i żeńskie, zarówno w życiu społecznym, jak i domowym. Mężczyzna to strona czynna, kobieta – bierna, podporządkowana, łagodna, miękka… jak kołdra w infantylnym, bieliźnianym kolorze (przywołującym na myśl również cielesność), która zaczyna wypływać ze studni – metaforycznego źródła życia ‒ uwalniać się z niej, silnie ingerując w przestrzeń galerii. W podobny sposób konstytuowała się samoświadomość Pinińskiej-Bereś, która wspominała: „Poprzez moją sztukę stałam się wolniejsza i silniejsza. Wyzwoliłam siebie!”. Autorka podkreślała, że rzeźba posiada zarówno kobiecą estetykę, jak i technikę: szycia, wypychania, kształtowania. Te miękkie formy są fizycznie lekkie, co pozwoliło podkreślić aspekt kobiecej niezależności – artystka wspominała, że wcześniej, tworząc betonowe odlewy, była skazana na męską pomoc przy ich przenoszeniu.

O autorce

Maria Pinińska-Bereś (1931 Poznań – 1999 Kraków) studia odbyła na krakowskiej ASP, gdzie w pracowni Xawerego Dunikowskiego uczyła się rzeźby – dziedziny wymagającej siły fizycznej i zwykle kojarzonej z męską profesją. Warto jednak pamiętać, że swoją twórczością wybiegała poza granice form plastycznych, będąc autorką performance’ów. Na gruncie swojej sztuki odkrywała samą siebie oraz zrywała z damsko-męskimi konwenansami społecznymi, utrwalanymi pokoleniowo w konserwatywnym modelu rodziny, w który wpisywali się również rodzice artystki. Z 1965 r. pochodzą jej zapiski:

Gorsety realne / Gorsety mentalne / Poprzez wieki towarzyszą kobiecie /

ograniczają / deformują / ciało, psyche /

ciała odchodzą, przemijają / gorsety zostają / gorset babki / prababki / praprababki /

klatki młodych ciał / klatki gorących serc / klatki umysłu / wyobraźni /

poprzez wieki więzi / gorset – krzyk z mroku / 1965.

Dostrzegalna w dziele z kolekcji MNP bladoróżowa barwa powtarza się w wielu pracach Pinińskiej-Bereś, przyjmując rolę manifestu kobiecości, „tej dotąd pogardzanej”.

Ciekawostki

Artystka problematyką swoich dzieł o kilka lat wyprzedziła zachodni nurt sztuki feministycznej.
Maria Pinińska-Bereś była żoną Jerzego Beresia, którego pracę Zwid kamienny I można również oglądać w Galerii Sztuki Współczesnej MNP. Ich wspólną przestrzeń twórczą można zobaczyć TUTAJ.

Opracowanie: Katarzyna Drozdowska-Sawińska, Dział Edukacji MNP[:]

5.Марія Пінінська-Береш «Колодязь рожевого», 1977

змішана техніка, 131 х 82 см

Куплена MNP* у художниці в 1981 році.

Про скульптуру

Марія Пінінська-Береш грає з нами в гру асоціацій, засновану на культурних кодах. Вона бореться з умовним поділом на те, що є чоловіче та жіноче, як у суспільному, так і приватному житті. Чоловік – активна сторона, жінка – пасивна, підлегла, ніжна, м’яка… як пухнаста ковдра в інфантильному рожевому кольорі, яка нагадує нижню білизну й натякає на тілесність, що починає витікати з колодязя – метафоричного джерела життя – вивільняється з нього, сильно втручаючись у простір галереї. Схожим чином складалася самосвідомість Пінінської-Береш, яка згадувала: «Через своє мистецтво я стала вільнішою та сильнішою. Звільнила себе!». Авторка підкреслила, що ця скульптура має як жіночу естетику, так і жіночу техніку – шиття, набивання та формування. Ці м’які форми фізично легкі, що дає змогу підкреслити аспект жіночої незалежності – художниця згадувала, що раніше, створюючи бетонні зліпки, вона не могла не користуватися чоловічою допомогою, коли носила їх.

Про автора

Марія Пінінська-Береш (1931 Познань – 1999 Краків) навчалася в Академії образотворчих мистецтв у Кракові, де вивчала скульптуру в майстерні Ксаверія Дуніковського – вид мистецтва, який вимагає фізичної сили й зазвичай є чоловічою професією. Варто, однак, пам’ятати, що її творчість виходила далеко за межі скульптури – вона також створювала перформенси. У своєму мистецтві відкривала саму себе, поривала з жіночо-чоловічими соціальними умовностями, закріпленими досвідом поколінь у консервативній моделі сім’ї, якої також дотримувалися батьки мисткині. У нотатках 1965 року читаємо:

Корсети реальні / Корсети ментальні / Крізь віки супроводжують жінку /

обмежити / деформувати / тіло, психіку /

тіла відходять, минають / корсети залишаються / бабусин корсет / прабабусин / прапрабабусин/

клітки молодих тіл / клітки гарячих сердець / клітки розуму / уяви /

крізь століття зв’язків / корсет – крик із темряви / 1965.

Блідо-рожевий колір у творі з колекції МНП, повторюється в багатьох творах Пінінської-Береш, виконуючи роль маніфесту жіночності, «тої, яку досі зневажали».

Цікаві факти

Художниця з проблематикою своїх робіт на кілька років випередила західну течію феміністичного мистецтва.
Марія Пінінська-Береш була дружиною Єжи Береша, чию роботу «Кам’яний звід» можна побачити в Галереї сучасного мистецтва MNP*.

*Muzeum Narodowe w Poznaniu – Національний музей в Познані.

Підготувала: Катажина Дроздовська-Савінська, відділ освіти MNP.