Przejdź do głównej treści

Muzeum Narodowe w Poznaniu

Close
A A A

UKR – див. нижче

Piłkarze, ok. 1936 (?)
olej na płótnie

 

Tematem dzieła jest gwałtowny ruch i pasja piłkarskiej rywalizacji. Dynamizm zawiera się w skomplikowaniu układu postaci, napięciu zatrzymanych póz, w żywym kolorycie dzieła. Przedstawienia tego typu były znakiem czasu, odpowiedzią na rodzący się w międzywojniu kult silnego i wysportowanego ciała, wyraźnie wówczas widoczny w estetyce młodzieżowych manifestacji i pochodów. Zaskakująco bliski kompozycji Nicz-Borowiakowej jest obraz Marii Ewy Łunkiewicz-Rogoyskiej pt. Football, powstały w związku z konkursem towarzyszącym olimpiadzie w Berlinie w 1936 r. Podobieństwo obu obrazów pozwala przypuszczać, że mogły powstać w tym samym czasie, choć Nicz-Borowiakowa jednak nie wzięła udziału w konkursie.

Zachowały się dość precyzyjne szkice przygotowawcze do Piłkarzy, a także ogólne studia ciał sportowców w różnych pozach i konfiguracjach, niekiedy analizujące kolejne fazy ruchu. To zainteresowanie tematem sportu wśród twórców awangardy jest dowodem przywiązania do figury ludzkiej, mimo wcześniejszego radykalnego odrzucenia realizmu. Tak jest również w przypadku schyłkowego okresu twórczości Nicz-Borowiakowej z lat 30.

Charakterystyczne dla tych późnych, figuratywnych prac jest specyficzne operowanie abstrakcyjnym tłem. Mimo odniesień do rzeczywistych barw otoczenia jest potraktowane bardzo swobodnie, malarsko. Godna uwagi jest jego relacja z głównym przedstawieniem. Białe spodenki piłkarza na pierwszym planie nieoczekiwanie zlewają się z abstrakcyjnymi plamami wokół postaci. Nie jest to efekt przypadkowy, wynikający z niedokończenia obrazu – to charakterystyczny, powtarzający się zabieg: realistyczne elementy przedstawienia przenikają do sfery tła, jakby „rozlewając się” w kolorystyczne pola obwodzące bohaterów płótna. To samo można zobaczyć w otwierającym wystawę Autoportrecie czy późnych martwych naturach. Artystka na swoje realistyczne prace przenosi dokładnie to, co wcześniej chętnie stosowała w kompozycjach purystycznych: obwodzenie figur barwnymi polami, które tam odbywało się pod rygorem geometrii. Wciąż zatem aktualna jest dla artystki idea oscylowania między realizmem a płaską malarskością dzieł. I mimo że w partii tła pojawiają się reminiscencje modelunku światłocieniowego, to nie ma on ścisłego związku z realnością sceny, przeciwnie – swobodny i niekonsekwentny, jest potraktowany jako element czysto dekoracyjny.

Maria Ewa Łunkiewicz Rogoyska, Football, 1936

 

Piłkarze [Footballers], ca. 1936 (?)

oil on canvas

The work depicts fierce movement and fervour of football rivalry. The dynamism is contained in the intricate arrangement of characters, the tension of frozen poses, the vivid colouration of the work. Images of the kind were sign of the times, an answer to the cult of strong and fit body that was gaining momentum in the inter-war period, and was clearly visible at the time in the aesthetics of young people’s demonstrations and marches. Nicz-Borowiakowa’s composition bears a surprising resemblance to Maria Ewa Łunkiewicz-Rogoyska’s picture Football, which was intended for a competition that accompanied the 1936 Berlin Olympic Games. Similarity of both works lets one assume that they could originate at the same time; Nicz-Borowiakowa, however, did not take part in the competition.
Fairly precise preparatory sketches for Piłkarze, as well as general studies of athletes’ bodies in various poses and configurations – sometimes analysing particular movement phases – have been preserved. Despite radical renouncement of realism by avant-garde artists a little earlier, this interest in the topic of sport is evidence to their attachment to the human body. This is also the case of Nicz-Borowiakowa in the 1930s, the final phase of her work.
A characteristic trait of the late, figurative works is idiosyncratic employment of abstract background. Despite references to real colours of the environment, it is treated in a very liberal, painterly manner. Its relation to the main image is worthy of attention. The white shorts of the player in the foreground unexpectedly intermingle with abstract spots around the characters. It is neither an accidental effect, nor one stemming from incompleteness of the picture; it is a characteristic, recurring procedure: realistic elements of the image seep to the background layer, as if “spilling” into areas of colour which encircle the protagonists. The same is visible in Autoportret, which opens the exhibition, or in late still lifes. The artist transfers upon her realistic works precisely what she earlier readily employed in her purist compositions (where it was subordinated to geometrical considerations): encircling characters with patches of colour. Thus, the idea of oscillating between realism and the flat painterly quality of works still remains current for the artist. And although reminiscences of chiaroscuro plasticity appear in the background, it bears no direct relation to the realistic quality of the image. On the contrary, unrestrained and inconsistent, it is treated as a purely decorative element.

 

Футболісти, приблизно 1936 рік (?)

полотно, олія

Предметом твору є стрімкий рух і азарт футбольного матчу. Динамізм закладений у складності розташування фігур, напруженості вихоплених художницею поз, у яскравому колориті твору. Роботи такого типу були ознакою часу, відповіддю на зароджуваний у міжвоєнний період культ сильного й атлетичного тіла, яскраво помітний в естетиці молодіжних демонстрацій і парадів. Напрочуд близькою до композиції Ніч-Боровякової є картина Марії Єви Лункевич-Рогойської під назвою «Футбольний матч», написана для конкурсу, приуроченому Олімпійським іграм у Берліні 1936 року. Подібність двох картин дає змогу припустити, що вони могли бути створені одночасно, хоча Ніч-Боровякова і не брала участі в конкурсі. Є досить точні підготовчі ескізи для «Футболістів», а також загальні дослідження руху тіл спортсменів у різних позах і конфігураціях, іноді з аналізом наступних його фаз. Цей інтерес до теми спорту серед митців авангарду є доказом їхньої прив’язаності до людської фігури, незважаючи на колишню радикальну відмову від реалізму. Це також стосується періоду кінця творчості Ніч-Боровякової у 1930-х роках.

Характерним для цих пізніх фігуративних творів є специфічне використання абстрактного тла. Незважаючи на відсилання до реальних кольорів навколишнього середовища, воно трактується дуже вільно, художньо. Заслуговує на увагу його зв’язок з основним зображенням. Білі шорти футболіста на передньому плані несподівано зливаються з абстрактними плямами навколо постаті. Це не випадковий ефект, який може вказувати на незакінченість картини, — це характерна, повторювана процедура, коли реалістичні елементи зображення проникають у тло, ніби «розливаються» в кольорові поля, що оточують персонажів полотна. Той же прийом можна побачити в «Автопортреті», що відкриває виставку, або в пізніх натюрмортах. Художниця переносить у свої реалістичні роботи саме те, що охоче застосовувала в пуристичних композиціях: обведення фігур різнокольоровими полями, яке там відбулися строго геометрично. Тому ідея коливання між реалізмом і пласкою живописністю творів залишається актуальною для художниці. І хоча на тлі є ознаки світлотіньового моделювання, воно не пов’язане з реальністю сцени, навпаки — вільно й непослідовно трактується як елемент суто декоративний.