16. Francisco de Zurbarán, Madonna Różańcowa adorowana przez kartuzów, 1638–1639

 

Dane o obiekcie

olej na płótnie, 325 x 196 cm

Obraz powstał na zlecenie kartuzów do głównego ołtarza kościoła w Jerez de la Frontera (Andaluzja). Po kasacji zakonu (1835) przechodził przez ręce kolejnych prywatnych kolekcjonerów, następnie stał się własnością króla Francji Ludwika Filipa. W roku 1853 w domu aukcyjnym Christie and Mason’s w Londynie zorganizowano głośną licytację dzieł ze zbiorów Galerii Hiszpańskiej Ludwika Filipa w Luwrze, Atanazy Raczyński zakupił wówczas obraz do swojej kolekcji. Dziś własność Fundacji im. Raczyńskich przy MNP.

O obrazie

Madonna Różańcowa… była częścią monumentalnego ołtarza w kościele Kartuzów w Jerez de la Frontera. Składał się on z trzech kondygnacji (il. 5a) i nadal trwają spory co do dokładnej lokalizacji naszego dzieła w obrębie całego założenia. Przypuszcza się, że mogło znajdować się w centrum dolnej kondygnacji.

Obraz utrzymany w barokowej stylistyce hiszpańskiego mistycyzmu ukazuje Maryję jako tronującą Królową w otoczeniu małych aniołków – putt. Na kolanach Matki stoi Dzieciątko i wraz z nią trzyma w dłoni błękitną kulę symbolizującą świat. Artysta podzielił obraz na dwie części, wyodrębniając w ten sposób dwie sfery – sacrum i profanum. Madonnę umieścił na górnym poziomie jako figurę wieńczącą kompozycję. Złote tło i czerwona udrapowana zasłona przydaje postaciom dostojności, a całej scenie powagi misterium. Strefa profanum została przeznaczona dla zakonników, adorujących Maryję w postawie modlitewnego skupienia. Mężczyzna wyciągający prawą dłoń w stronę Królowej to ojciec Dominik Hélion, który przeszedł do historii jako reformator modlitwy różańcowej. To właśnie jemu Maryja zamierza przekazać różaniec.

Zurbarán w mistrzowski sposób zestroił w tym dziele barokowy przepych z klasyczną elegancją. Uciekając się do takich artystycznych zabiegów, jak stosowanie silnych kontrastów światłocieniowych (szczególnie zachwycających na bieli kartuskich habitów) i umiejętne operowanie skrótami perspektywicznymi, stworzył niezwykle wyrafinowaną i nieco teatralną kompozycję. Pamiętajmy, że dzieło pozbawione swego naturalnego kontekstu traci pierwotną siłę oddziaływania. Warto, stojąc pod obrazem, wyobrazić sobie, jak mogło prezentować się w cichej przestrzeni świątyni, oświetlonej światłem świec.

O autorze

Francisco de Zurbarán y Salazar (1598 Fuente de Cantos – 1664 Madryt) jest uznawany za jednego z najwybitniejszych malarzy hiszpańskich XVII w., obok takich twórców jak Diego Velázquez, Jusepe de Ribera czy Esteban Murillo. Od 1628 r. prowadził warsztat malarski w Sewilli, gdzie pracował przez następnych 30 lat dla różnych zakonów (głównie dla dominikanów).

Ciekawostki

• Dzięki badaniom konserwatorskim można prześledzić etapy powstawania dzieła i autorskie zmiany, np. układu dłoni Dzieciątka. Pierwotnie prawa rączka była skierowana w bok (il. 5b), jednak w ostatecznym wariancie jest wyciągnięta do przodu (il. 5c) – zwrócony frontalnie Jezusek wykonuje w naszym kierunku gest błogosławieństwa. W ten sposób postać wygląda bardziej dostojnie i absorbuje uwagę widza.

Więcej o konserwacji obrazu znajdziesz TUTAJ.

• Udało się ustalić tożsamość poszczególnych zakonników: postać z wyciągniętą dłonią to wspomniany Dominik Hélion (Dominik z Prus) – dawny student uniwersytetu w Krakowie i propagator nowej, do dziś znanej formuły różańca. Za nim klęczy ojciec Henryk Egher z Kalkaru, naprzeciwko ojciec Jan Rode (opat klasztoru w Trewirze), za nim zaś jego bliski współpracownik w reformowaniu opactw benedyktyńskich – ojciec Adolf z Essen.
• Warto zwrócić uwagę na dwa szczegóły: różaniec i kulę ziemską. Wprawne oko zauważy, że pod krzyżykiem różańca podczepiono maleńki złoty przedmiot w kształcie baranka. Jest to order Złotego Runa – najwyższe odznaczenie państwowe, symbol dążenia do wysokich celów. Kula ziemska, dzierżona w dłoniach Maryi i Jezusa, może być nie tylko atrybutem władzy, ale i przywołaniem emblematu Kartuzów (sfera z krzyżem – il. 5d). W ten sposób dzieło podkreślałoby rolę tego zakonu w podtrzymywaniu świata i Królestwa Bożego.

il.5a próba rekonstrukcji ołtarza w Jerez de la Frontera (z karty zabytku)

il.5b Zurbaran, Madonna – zdjęcie RTG detal (rączka Dzieciątka – widać w tle z lewej strony pierwotny układ ręki).
Zdjęcie z konserwacji 2012

il.5c  Zurbaran, Madonna – porównanie fragmentu obrazu w świetle białym (A) i RTG (B)
(na zdjęciu RTG widać rączkę Dzieciątka przed zmianą kompozycji przez malarza). Zdjęcie z konserwacji 2012

il.5d herb zakonu Kartuzów.
domena publiczna wikipedia commons

Opracowanie: Kinga Sibilska, Dział Edukacji MNP

 

 

 

16. Франсіско де Сурбаран «Мадонна з вервечкою», 1638–1639 рр.

Олія, полотно, 325 x 196 см

Картина була замовлена картузіанцями для головного вівтаря собору в Херес-де-ла-Фронтера, що в Андалусії. Після розпуску ордену в 1835 р. вона пройшла через руки різних приватних колекціонерів, поки не потрапила до короля Франції Луї Філіпа. Атанази Рачинський, власник колекції, на основі якої постав Національний музей Познані, придбав твір на гучному аукціоні Крістіс у Лондоні в 1853 році, де продавалися твори з королівської колекції. Зараз твір належить Фонду ім. Рачинських при MNP*.

Про твір

Мадонна з вервечкою була частиною монументального вівтаря в соборі Херес-де-ла-Фронтера, що належав ордену картузіанців. Він складався з трьох поверхів (рис. 5а) – досі ведуться суперечки щодо точного розташування нашого твору в межах усього комплексу. Вважається, що він міг бути в центрі нижнього ярусу.

Виконана в бароковій стилістиці іспанського містицизму, картина зображує Марію як царицю на престолі в оточенні маленьких янголят – путті. Дитинка стоїть на колінах у матері і тримає разом із нею блакитну кулю, що символізує світ. Художник розділив картину на дві частини, що символізують дві сфери – сакральну і профанну. Мадонна зображена на горішньому рівні й увінчує композицію. Золотисте тло й обрамлення з червоної драпірованої тканини надають її постаті величі, а всій сцені урочистої таємничості. Профанна зона була призначена для релігійного поклоніння Марії в позі молитовної зосередженості. Чоловік, який простягає праву руку до цариці, — отець Домінік Геліон, який увійшов в історію як реформатор молитви на вервечці. Саме йому Марія дарує вервечку.

У цьому творі Сурбаран майстерно поєднав барокову пишність із класичною елегантністю. Вдаючись до таких художніх засобів, як використання сильних світлотіньових контрастів (особливо помітних на білих сутанах картузіанських ченців) і вмілого використання різних ракурсів, він створив надзвичайно вишукану й дещо театральну композицію. Пам’ятаймо, що твір, позбавлений природного контексту, втрачає свій первісний ефект. Стоячи перед картиною, можна уявити, як вона могла б виглядати в тихому просторі храму, освітленому свічками.

Про автора

Франсіско де Сурбаран-і-Салазар (1598 Фуенте-де-Кантос – 1664 Мадрид) вважається одним із найбільш видатних іспанських художників 17 століття, поряд із такими художниками, як Дієго Веласкес, Хусепе Рібера та Естебан Мурільйо. З 1628 року він керував малярською майстернею в Севільї, де працював протягом наступних 30 років для різних орденів (головним чином для домініканців).

Цікаві факти

• Завдяки реставраторському дослідженню можна простежити етапи створення твору та оригінальні зміни, наприклад, у позиції руки немовляти. Спочатку права рука була спрямована вбік (рис. 5б), але в кінцевому варіанті вона витягнута вперед (рис. 5в) – Ісус, повернувшись фронтально, робить жест благословення в наш бік. У такий спосіб він звертає на себе ще більше уваги глядача.
• Нам вдалося ідентифікувати осібних ченців: фігура з витягнутою рукою – це вже згаданий Домінік Геліон (Домінік Прусський) – колишній студент Краківського університету та популяризатор нової формули вервечки. За ним стоїть на колінах отець Генрік Егер з Калкара, перед ним – отець Ян Роде (настоятель монастиря в Трірі), за яким, своєю чергою, можна бачити його близького соратника у реформуванні бенедиктинських абатств – отця Адольфа Ессенського.

–              Варто звернути увагу на дві деталі: вервечку та глобус. Досвідчене око помітить, що з хрестика вервечки звисає крихітний золотий предмет у формі ягняти. Це орден Золотого руна – найвища державна нагорода, символ прагнення до високих цілей. Земна куля, яку тримають Марія та Ісус, є не лише атрибутом влади, а й нагадує картузіанський герб (куля з хрестом — рис. 5г). Отже, твір підкреслює роль цього ордену в підтримці світу й Царства Божого.

 

Іл. 5а. Спроба реконструкції вівтаря в Херес-де-ла-Фронтера (з картки пам’ятки).

 

Іл. 5b Сурбаран, Мадонна – рентгенівський знімок детелі (на тлі з лівого боку видно початкове положення руки Немовляти). Фото з реставрації 2012 року.

 

Рис. 5с Сурбаран, Мадонна – порівняння фрагмента зображення в білому світлі (А) і рентгенівському (Б)
(на рентгенівському знімку видно руку дитини до того, як художник змінить композицію). Фото з реставрації 2012 року

 

Іл. 5d Герб картузіанського ордена. Публічний домен Wikimedia Commons

*Muzeum Narodowe w Poznaniu – Національний музей в Познані.

Підготувала: Кінга Сибільська, Відділ освіти MNP