Przejdź do głównej treści

Muzeum Narodowe w Poznaniu

Close
A A A

UKR – див. нижче

 

17. Bernardo Strozzi, Porwanie Europy, ok. 1640–1644

 

Dane o obiekcie

olej na płótnie, 225 x 342 cm

Obraz został zakupiony przez Atanazego Raczyńskiego w Wenecji w 1828 r. i był eksponowany w jego galerii w Berlinie, a od 1903 r. w muzeum poznańskim. Dziś jest własnością Fundacji im. Raczyńskich przy MNP.

O obrazie

W epoce baroku – wieku przepychu i bogactwa w sztuce – w malarstwie królowały dwa tematy: religijny i mitologiczny. Oba realizowane były z wielkim rozmachem, charakteryzowały się monumentalnymi rozmiarami płócien, feerią barw, wielością postaci, dynamiką i ukazywaniem sceny w jej kulminacyjnym momencie. Te wszystkie elementy znajdziemy na obrazie Bernarda Strozziego – jednym z najważniejszych obrazów w kolekcji Atanazego Raczyńskiego.

Tematyka mitologiczna od wieków cieszyła się wśród artystów dużym zainteresowaniem, a dzieła malarskie często były po prostu ilustracjami konkretnych mitów – tych najbardziej popularnych czy sensacyjnych. Uniwersalizm mitologii – możliwość przywoływania różnorodnych kontekstów, toposów czy archetypów – czyni z niej niewyczerpane i ponadczasowe źródło motywów i inspiracji. Malując obrazy o tematyce mitologicznej, artyści często ubierali mity w realia sobie współczesne i używali aktualnego języka artystycznej wypowiedzi. Tak jest i w tym przypadku.

Obraz Bernarda Strozziego Porwanie Europy* zwraca uwagę swoim rozmachem oraz ilością dynamicznie ukazanych postaci. Oprócz przerażonej księżniczki fenickiej Europy, unoszonej na grzbiecie pędzącego białego byka (w rzeczywistości podstępnego Zeusa), artysta przedstawił grupę spłoszonych dziewcząt – świadków porwania. Ponad ich głowami wirują w powietrzu amory, z których jeden trzyma w dłoni strzałę. Wszystkie postaci są poruszone, jakby zatrzymane w gwałtownym ruchu. Mroczna, lesista sceneria jedynie w dolnej części płótna zdradza położenie sceny – artysta zmieścił tam ledwo widoczne pasmo wody, przypominające, że rzecz dzieje się na nadmorskim wybrzeżu.

Kompozycja płótna jest dość nieoczywista i oryginalna: układ całości jest asymetryczny, postaci pierwszego planu znajdują się po bokach obrazu, podczas gdy środek pozostaje pusty. Wzrok widza przyciąga przede wszystkim Europa na byku, a umieszczenie jej po prawej stronie obrazu to jakby celowy artystyczny trik – zabieg, który ma wywołać w widzu poczucie dyskomfortu. Dzięki przesunięciu ciężaru kompozycyjnego na skraj płótna artysta wzmocnił jeszcze dynamikę sceny porwania. Wszystkie zresztą elementy przedstawienia zostały oparte na bardzo dynamicznych liniach skośnych: począwszy od ułożenia ciała Europy i grupy kobiet po lewej stronie, przez gesty ich rąk, mimikę twarzy, unoszące się postaci amorków, aż po elementy pejzażowego tła. Nawet przyroda – morze czy chmury na niebie – zdaje się być w ruchu. Artysta wzmacnia wrażenie dynamiki również poprzez operowanie światłocieniem i kolorem: najważniejsze postaci i elementy zostały wyeksponowane za pomocą światła lub intensywnych akcentów barwnych.

Bernardo Strozzi, zgodnie z duchem epoki, przedstawił historię mitologiczną w jej najbardziej dramatycznym, ale też najbardziej widowiskowym, kulminacyjnym momencie. Już sam tytuł sugeruje wielkie emocje targające bohaterami, a artysta ukazał tę scenę w mistrzowskim stylu. Obraz jest monumentalny zarówno ze względu na rozmiary, jak i bogactwo kompozycyjne i kolorystyczne – działa na widza barokowym rozmachem i teatralnością.

Dzieło Strozziego powstało pod wyraźnym wpływem malowanych wcześniej płócien – m.in Paola Veronese (z 1580 r.) TUTAJ czy Petera Rubensa (z lat 1628–1629) TUTAJ. Jak wielu artystów XVII w., Strozzi inspirował się także Caravaggiem – wpływy jego maniery i naturalizmu w poznańskim obrazie są również widoczne.

O autorze

Bernardo Strozzi to jeden z najwybitniejszych malarzy włoskich 1 poł. XVII w., przedstawiciel dekoracyjnego malarstwa weneckiego. Malował portrety, sceny alegoryczne i rodzajowe, ale najczęściej podejmował tematy religijne. Strozzi kilka lat spędził w zakonie kapucynów, dlatego nosił przydomek il Cappuccino. Temat mitologiczny zdarzał się u tego artysty bardzo rzadko – tym bardziej cenny jest obraz z poznańskiej kolekcji.

Ciekawostki

  • W poznańskiej galerii można odnaleźć jeszcze jedno dzieło o tym samym tytule. Jest to zaskakująca interpretacja tego tematu, tym razem we współczesnej odsłonie – zapraszamy do Galerii Sztuki Współczesnej, gdzie znajduje się obraz autorstwa Jerzego Nowosielskiego z 1976 r.

 

* Pewnego razu, najurodziwsza wtedy kobieta na ziemi – Europa, córka Agenora, króla Sydonu wybrała się nad brzeg morza, gdzie często bawiła się z rówieśnicami. Zbierając kwiaty zauważyły na łące pięknego, białego byka. Dziewczęta nakarmiły go i przystroiły w girlandy kwiatów. Kiedy Europa usiadła na jego grzbiecie nagle byk wskoczył do morza, porywając dziewczynę. Był to bowiem sam Zeus, który zakochał się w ślicznej pannie. Płynąc przez morze dotarli do wyspy Krety gdzie Zeus przygotował dla swej wybranki mieszkanie w cudownej grocie.

Europa zamieszkała na Krecie i urodziła dwóch synów. Jeden z nich MINOS, został królem Krety. Urodził mu się syn – pół człowiek, pół byk, który wyrósł na groźnego potwora – MINOTAURA. Król musiał go zamknąć, by nie zagrażał poddanym. Zatrudnił Ateńczyka Dedala, sławnego artystę, by zbudował dla Minotaura labirynt, z którego nie będzie mógł wyjść. Budowa labiryntu była długa i mozolna. Po jej skończeniu, stęskniony Dedal zapragną więc wrócić do ojczyzny. Niestety Minos nie chciał mu na to pozwolić. Obawiał się bowiem, że budowniczy wyjawi tajemnicę i udzieli innym wskazówek jak można wydostać się z krętych korytarzy. Dedal wymyślił jednak sposób ucieczki. Wykonał z ptasich piór sklejonych woskiem ogromne skrzydła dla siebie i syna Ikara. Przed samym odlotem Dedal ostrzegł syna, by nie zbliżał się do słońca, które z pewnością roztopi wosk, ani nie leciał zbyt nisko nad morzem, by pióra nie nasiąknęły wilgocią. Ikar urzeczony lataniem zapomniał o przestrodze ojca. Wzbił się zbyt wysoko i konstrukcja skrzydeł nie wytrzymała ogromnej temperatury. Ikar spadł na ziemię i zginął. Na pamiątkę tego zdarzenie morze, do którego wpadł chłopiec nazwano Morzem Ikaryjskim, a wyspę, na której spoczęło jego ciało Ikarią.

Cyt. za Jan Parandowski, Mitologia, Czytelnik, Warszawa, 1979, s. 205

 

Opracowanie: Katarzyna Grabowska, Dział Edukacji MNP

 

 

17. Бернардо Строцці “Викрадення Європи”, приблизно 1640–1644

Полотно, олія, 225х342 см

Картина була придбана Атанази Рачинським у Венеції в 1828 році і виставлялася в його галереї в Берліні, а з 1903 року — у Познанському музеї. Зараз власність Фонду ім. Рачинських при MNP*.

Про картину

За доби бароко — доби пишноти й багатства в мистецтві — у живописі переважали дві теми: релігійна та міфологічна. Обидві характеризувалися великим розмахом, що, насамперед, втілилося в монументальних полотнах, буйстві фарб, безлічі персонажів, динаміці та показом сцени в кульмінації. Усі це можна знайти на картині Бернарда Строцці — одній із найважливіших картин у колекції Атанази Рачинського.

Протягом століть міфологічні теми викликали великий інтерес серед художників, а картини часто були просто ілюстраціями конкретних, зазвичай найпопулярніших, міфів. Універсалізм міфології — можливість згадування різноманітних контекстів, місць і архетипів — робить її невичерпним і вічним джерелом мотивів і натхнення. Пишучи міфологічні картини, художники часто одягали міфи в сучасні реалії та використовували сучасну мову художнього вираження. Що спостерігаємо й на полотні Строцці.

Картина Бернардо Строцці «Викрадення Європи»** привертає увагу своєю розкішністю та кількістю динамічно представлених персонажів. Крім переляканої фінікійської принцеси Європи, що мчить на спині білого бика (насправді підступного Зевса), художник представив групу переляканих дівчат — свідків викрадення. Над їхніми головами кружляють у повітрі купідони, один із них тримає в руці стрілу. Усі фігури схвильовані, ніби зупинені в раптовому русі. На тлі — темні декорації у вигляді дерев. Лише в нижній частині полотна впізнаємо місце розташування сцени — художник розмістив там ледь помітну смужку води, нагадуючи, що подія відбувається на морському узбережжі.

Композиція полотна досить неочевидна й оригінальна: асиметричне компонування цілого, фігури переднього плану розташовуються з боків картини, а центр залишається порожнім. Погляд глядача привертає насамперед Європа на бику, а розміщення її на правій стороні картини — ніби навмисний художній прийом — рішення, яка має викликати в глядача відчуття дискомфорту. Зміщуючи композиційну вагу на край полотна, художник ще більше посилив динаміку сцени викрадення. Так чи інакше, усі елементи шоу засновані на дуже динамічних діагональних лініях: від розташування тіла Європи та групи жінок зліва, через жести їхніх рук, міміку, фігури амурів, що літають довкола, до елементів ландшафту. Навіть природа — море чи хмари на небі — ніби рухається. Художник посилює враження динаміки також за допомогою світлотіні та кольору: найголовніші фігури та елементи експонуються за допомогою світлих або інтенсивних кольорових акцентів.

Бернардо Строцці, дотримуючись духу доби, представив міфологічну історію в її найдраматичніший, але водночас і найбільш вражаючий і кульмінаційний момент. Сама назва говорить про сильні емоції, які переживають герої. Картина монументальна й за своїми розмірами, і за багатою композицією, і за колоритом — вона вражає глядача своєю бароковою розкішністю й театральністю.

На творчість Строцці, очевидно, вплинули полотна інших художників — зокрема Паоло Веронезе (1580) ТУТ або Пітера Рубенса (1628–1629) ТУТ. Як і багатьох художників 17-го століття, Строцці також надихався Караваджо — вплив його манери дуже помітний у творі з Познанського музею.

Про автора

Бернардо Строцці — один із найвидатніших італійських художників першої половини 17 ст., представник декоративного венеціанського розпису. Малював портрети, алегоричні та жанрові сцени, але найчастіше займався релігійною тематикою. Строцці провів кілька років в Ордені капуцинів, через що отримав прізвисько il Cappuccino. Художник рідко писав міфологічні сюжети, що додає цінності картині з познаньської колекції.

Цікаві факти

У Познаньській галереї можна знайти ще одну роботу з такою ж назвою. Це дивовижна інтерпретація цієї теми, цього разу в сучасному варіанті — запрошуємо до Галереї сучасного мистецтва, де можна знайти картину Єжи Новосельського 1976 року.

** «На високому березі блакитно-зеленого моря стояло колись могутнє місто Сідон. Володарював у ньому Агенор, син бога морів Посейдона та Зевсової онуки Лівії, що її ім’ям названо цілу країну. Агенор мав дітей — кількох хлопців і єдину дочку Європу, його велику гордість і втіху. […] коли Європа майнула зі своїми подругами на луг. У кожної дівчини був свій кошик на квіти, а царівна мала найкращий. […] Зненацька Європа аж зойкнула з переляку: за трояндовими кущами стояв здоровенний бик. Та він мирно скуб собі траву, і, заспокоївшись, Європа мимохіть замилувалася ним. Сніжно-білий, із довгими рогами, що, наче самоцвіти, яріли проти сонця, бик підвів голову й лагідно глянув на дівчину великими вимовними очима.

Підбігли подруги й теж задивилися на гарну тварину. Підохочені її миролюбним виглядом, вони заходилися рвати для неї соковиті стеблини, прикрашати квітучим шафраном довгі роги, гладити білу шовковисту вовну на гордому карку. А царівна насмілилась і поцілувала бика в чоло. Той вдячно мукнув, і з його пащі полинув дух лугових квітів.

Дівчата закружляли у веселому танку навколо Європи й бика, а він лизав царівні руки, плечі, шию й раптом укляк на передні ноги, підставляючи їй свою спину.

— Ну ж бо, дівчата, сідаймо на бика! — вигукнула Європа.— Він гарно нас усіх покатає. Погляньте, яка в нього широченна спина, тут усім стане місця.

І вона перша притьмом усілася на бика. Але ту ж мить, не чекаючи її довгокосих супутниць, він звівся на ноги й подався, не поспішаючи, до моря.

Підбігли до берега інші дівчата, дехто спрожогу навіть стрибнув у хвилі, але бик зі своєю гарною ношею був уже на глибокій воді. Вони тільки бачили, як зіщулилася на ньому бідна царівна, та чули її жалібний плач. Незабаром і його не стало чути, а бика вже не можна було розрізнити серед сніжно-білих баранців морських хвиль. Ридма ридаючи, побігли дівчата назад, до Агенорового палацу, щоби розповісти там жахливу новину. […]

Той бик і справді був Зевс. Якось він угледів сідонську царівну в лузі, коли вона рвала квіти зі своїми подругами, і саме тієї хвилі гостра стріла малого бешкетника Ерота влучила в серце всемогутнього бога. Відтоді щодня він милувався Європою й дедалі дужче палав від кохання.

Нарешті Зевс надумав удатися до хитрощів, щоби не збудити підозри в господині Олімпу — пильноокій Гері. Загорнувшись у ранковий туман, він перетворився на великого білого бика, спустився на сідонську землю і вчинив так, як задумав».

За матеріалами: «Крилатий кінь». Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник — Рафаель Масаутов. Київ, «Веселка», 1983, стор. 17 — 23.

*Muzeum Narodowe w Poznaniu – Національний музей в Познані.

 

Підготувала: Катажина Грабовська, Відділ освіти MNP