Przejdź do głównej treści

Muzeum Narodowe w Poznaniu

Close
A A A

Mitologie

 

Меduza, 1895

Bachantka, Faun, Satyr, Meduza, Pytia – to tylko kilka z mitologicznych postaci, którymi Malczewski zapełnia swoje płótna. Będą pojawiać się często na tle polskiego krajobrazu, towarzyszyć przedstawianym osobom (w tym samemu artyście) lub stanowić samodzielny temat dzieła. Są ważnymi symbolami, dopowiedzeniami, komentarzami sytuacji politycznej kraju pozbawionego państwowości (1795–1918), psychologicznym pogłębieniem portretu. Artysta będzie kreować antyczne bóstwa po swojemu, zmieniając czasem ich usposobienie, dodając obce dla ich pierwowzorów atrybuty, czy umieszczając je w nietypowej dla nich scenerii. Możemy to zauważyć zarówno w prezentowanych obrazach z Lwowskiej Galerii Sztuki, jak i tych z kolekcji Muzeum Narodowego w Poznaniu.

W Bachantce (1907) i Rycerzach (1904) dostrzegamy uczestników orszaku Dionizosa w nietypowych sytuacjach. Pierwsza z nich to pełna spokoju kobieta. Jej związek z Bachusem zdradza wieniec z winnej latorośli na głowie. Natomiast skrępowani satyrowie na drugim obrazie to jeńcy, ciągnięci brutalnie przez rycerza na koniu pod rzeźbę archanioła Michała ze smokiem. Stawiają opór, jednak wszystko wskazuje na to, że zostaną zgładzeni pod pomnikiem biblijnego anioła – stróża ludzkości, który staje się dla jeźdźca patronem. Za chwilę złoży mu ofiarę z ich życia pełnego witalizmu, rozwiązłości, poddanego najniższym instynktom w imię ekstatycznego oderwania od rzeczywistości. Rycerz chroni przed tym ludzkość, a może również samego siebie, tocząc ciągłą – trwającą całe życie – walkę z własnymi słabościami.

Zupełnie inaczej prezentuje się postać zagrażająca wszystkim żywym stworzeniom – tytułowa bohaterka obrazu Meduza. Według mitologii greckiej była to istota o przerażającym wyglądzie – zamiast włosów miała na głowie węże, a na twarzy wypisany szpetny grymas. Jej najpotężniejszą bronią były błyszczące oczy. To dzięki nim potrafiła zmieniać ludzi w kamień. Według jednej wersji mitu była niegdyś piękną dziewczyną, z imponująco gęstymi włosami. Wszystko zmieniło się po tym jak rozgniewała Atenę, oddając się w jej świątyni Posejdonowi. Za to świętokradztwo spotkała ją kara – otrzymała nowe, demoniczne oblicze. Chociaż straciła urodę, to zyskała potężną moc, co właśnie zostało podkreślone w obrazie. Jej twarz i ramiona sugerują, że mamy do czynienia z dobrze zbudowaną, silną, pewną siebie kobietą, ustawioną do nas frontalnie. W jej niesamowitych, płomiennych włosach (wspomnieniu dawnej, przyjemnej aparycji), symetrycznie po obu stronach głowy wiją się dekoracyjnie węże, przyjmując formę korony lub diademu – atrybutu władzy. Możemy mieć poczucie, że Meduza już za chwilę wbije w nas swoje spojrzenie i unicestwi blaskiem oczu. Jest to Meduza, której blisko do młodopolskiej femme fatale.

 

oprac. Katarzyna Drozdowska-Sawińska

 

MYTHOLOGIES

The Bacchante, Faun, Satyr, Medusa, Pythia are but a few of the mythological figures with which Malczewski peoples his canvases. They often appear against the backdrop of the Polish landscape, accompanying the people depicted (including the artist himself) or are an autonomous subject of the work. They are important symbols, additions, comments on the political situation of a country deprived of statehood (1795-1918), a psychological amplification of the portrait. The artist will create the ancient deities in his own way, sometimes changing their disposition, adding attributes alien to their prototypes, or placing them in unusual settings. We can see this in both the paintings on display from the Lviv Art Gallery and those from the collection of the National Museum in Poznań.

In the Bacchante (1907) and Knights (1904) we see participants in the parade of Dionysus in unusual situations. The first of these is a serene woman. Her relationship with Bacchus is stressed by the vine wreath on her head. In contrast, the restrained satyrs in the second painting are captives, dragged violently by a knight on horseback towards the statue of the Archangel Michael with a dragon. They resist, but there is every indication that they will be put to death at the statue of the biblical angel, the guardian of humanity, who becomes a patron for the rider. In a moment, he will offer him the sacrifice of their lives full of vitality, promiscuity, surrendered to the lowest instincts in the name of ecstatic detachment from reality. The knight protects from this humanity, and perhaps also himself, by waging a lifelong battle against his own weaknesses.

The figure that threatens all living creatures, the eponymous protagonist of the painting Medusa, is completely different. According to Greek mythology, it was a creature with a fearsome appearance; she had snakes on her head instead of hair, and a reptilian grimace on her face. Her most powerful weapon was her glittering eyes. It was with these that she was able to turn people into stone. According to one version of the myth, she was once a beautiful girl with impressively thick hair. All of this changed after she enraged Athena by surrendering herself to Poseidon in her temple. For this sacrilege she met her punishment and was given a new, demonic face. Although she lost her beauty, she gained a formidable power, which is what is highlighted in the painting. Her face and shoulders suggest that we are literally faced with a well-built, strong and self-assured woman. In her stunning, flame-coloured hair (a reminder of her former pleasant appeal), decorative serpents swirl symmetrically on either side of her head, taking the form of a crown or diadem, an attribute of power. We may feel that Medusa is about to pierce us with her gaze and annihilate us with the glare of her eyes. It is Medusa, akin to the femme fatale known from the Young Poland movement.

Ed. Katarzyna Drozdowska-Sawińska

 

МІФОЛОГІЯ

Вакханка, Фавн, Сатир, Медуза, Піфія – це лише деякі з міфологічних образів, якими Мальчевський наповнює свої полотна. Вони часто з’являються на тлі польського пейзажу, супроводжують зображених людей (у тому числі й самого художника) або ж становлять самостійну тему твору. Вони є важливими символами, доповненнями, коментарями до політичної ситуації країни, позбавленої державності (1795-1918 рр.), або ж психологічним поглибленням портрета. Художник створює античних божеств по-своєму, іноді змінюючи їх вдачу, додаючи атрибути, невластиві їх прототипам, або ж поміщаючи їх в незвичні для них сюжети. Це ми бачимо як на картинах зі Львівської галереї мистецтв, так і на тих, що в колекції Національного музею в Познані.

У картинах „Вакханки” (1907) та „Лицарі” (1904) ми бачимо учасників почту Діоніса в незвичайних ситуаціях. Перша з них – сповнена спокою жінка. Про її зв’язок із Бахусом свідчить виноградний вінок на голові. Натомість стримані сатири на другій картині – бранці, яких силоміць тягне лицар на коні під статуєю архангела Михаїла з драконом. Вони чинять опір, але все вказує на те, що вони будуть знищені біля статуї біблійного ангела, охоронця людства, який є покровителем вершника. За мить він принесе йому в жертву своє життя, сповнене розбещеності й відданню найнижчим інстинктам задля екстатичного відриву від реальності. Лицар боронить людство, а можливо і себе самого, ведучи постійну боротьбу з власними слабкостями, що триває все життя.

Зовсім у інший спосіб показана постать, яка загрожує всьому живому – головна героїня картини „Медуза”. Згідно з грецькою міфологією, це була істота страхітливої зовнішності – замість волосся на голові у неї були змії, а на обличчі – жахлива гримаса. Її найпотужнішою зброєю були блискучі очі. Саме ними вона могла  перетворювти людей на камінь. За однією з версій міфу, колись вона була прекрасною дівчиною з вражаюче густим волоссям. Усе змінилося після того, як вона розгнівала Афіну, вступивши у зв’язок із Посейдоном у її храмі. За це святотатство вона дістала покарання – їй було дано нове, демонічне обличчя. Хоча вона і втратила свою красу, але набула могутньої сили, що ії підкреслено на картині. Її обличчя і плечі свідчать про те, що ми маємо справу з гармонійно складеною, сильною, впевненою в собі жінкою, яка стоїть обличчям до нас. У її моторошному, пишному волоссі, яке є нагадуванням про колишню привабливість, симетрично по обидва боки голови в’ються декоративні змії, приймаючи форму корони або діадеми – атрибуту влади. У нас може виникнути відчуття, що Медуза вже ось-ось втелющить у нас свій погляд і знищить блиском своїх очей. Це Медуза, близька до фатальної молодопольської жінки – femme fatale.

Опрацювала: Катажина Дроздовська-Савіньська