Przejdź do głównej treści

Muzeum Narodowe w Poznaniu

Close
A A A

UKR – див. нижче

19. Sarmackie portrety trumienne

 

Dane o obiektach

olej na blasze (miedzianej, ołowianej lub cynowej)

Portrety pochodzą z XVII i XVIII w., z kościołów i kaplic położonych na terenach objętych kulturą sarmacką (głównie centralna i północna Polska).

O portretach

Portrety trumienne, tzw. „konterfekty osoby nieboszczykowej”, to skarb polskiej kultury sarmackiej XVII i XVIII w. i unikatowe zjawisko na tle sztuki światowej. Przedstawiając podobizny zmarłych, służyły jako rekwizyt w rozbudowanych ceremoniach pogrzebowych, zwanych „pompa funebris”. Wygląd i kształt portretów (sześcio- lub ośmiokątny) podyktowany był ściśle funkcją, jaką odgrywały podczas uroczystości: zdobiły one wezgłowie trumny nieboszczyka, leżącej na bardzo rozbudowanym i ozdobnym katafalku (zwanym „castrum doloris”), często górującym nad uczestnikami ceremonii pogrzebowej. Malowane pośmiertnie konterfekty w formie popiersi na srebrnym lub złotym tle (często było to naturalne tło podłoża) ukazywały mężczyzn, kobiety i dzieci jako wciąż żywych. Charakteryzujący je brak idealizacji, a wręcz celowe uwydatnienie cech szczególnych nieboszczyka, miało zapewnić ich dobrą rozpoznawalność nawet z odległości kilkunastu metrów. Wszystko po to, aby w blasku świec i kadzidlanego dymu wizerunek symbolizował obecność zmarłego na pogrzebie. Warto zwrócić szczególną uwagę na ubiór portretowanych: mężczyźni w stroju sarmackim i polskiej fryzurze, okraszone biżuterią kobiety w bogatych sukniach, czepcach i kołnierzach. Tego typu przedstawienia dają doskonały wgląd w ówczesną modę. Oprócz wiernego wizerunku zmarłego na portretach trumiennych mogła znaleźć się również informacja o jego godności, nazwisko lub herb oraz data śmierci. Po trwających wiele dni uroczystościach pogrzebowych portrety wraz tablicami laudacyjnymi umieszczano w kościołach i kaplicach rodowych.

O pochodzeniu

Autorami konterfektów byli anonimowi malarze cechowi, którzy malowali portrety według określonego schematu, ukazując osobę w tzw. pozycji ¾ (ta szablonowość oraz niezbyt wysoki poziom artystyczny czasem owocował dziwnymi proporcjami w oddaniu twarzy).

Ciekawostki

  • Wśród dzieł w typie portretu trumiennego prezentujemy również jedno bardzo wyjątkowe przedstawienie – tzw. „duszę czyścową” z końca XVII w. Wizerunek ten, ukazujący anonimową postać cierpiącą w płomieniach, jest prawdopodobnie odzwierciedleniem rozpowszechniającej się w Europie XVII i XVIII w. wiary w istnienie czyśćca oraz w konieczność kultywowania pewnych praktyk religijnych na rzecz zbawienia dusz.
  • Zwyczaj malowania portretów trumiennych panował zarówno wśród katolików, jak i protestantów.
  • Poznańska kolekcja portretów trumiennych jest jedną z największych w Polsce (największą zgromadzono w Muzeum Ziemi Międzyrzeckiej w Międzyrzeczu).

 

Opracowanie: Paulina Koch, Dział Edukacji MNP

 

 

19. «Сарматські» трунні портрети

Олія, бляха (мідь, свинець або олово)

Портрети походять з 17-18 століть, з церков і каплиць, розташованих на територіях т. зв.   «сарматської культури» (переважно в центральній і північній Польщі).

Про портрети

Трунні портрети, т. зв «портрети покійного» — це справжній скарб польської «сарматської культури» 17 – 18 століть і унікальне явище в контексті світового мистецтва. Зображуючи покійного, вони були атрибутом у великих похоронних церемоніях, відомих як pompa funebris. Зовнішній вигляд і форма портретів – шестикутних чи восьмикутних – були суворо продиктовані функцією, яку вони виконували під час церемонії, а саме кріпилися в головах покійного з бічної частини труни. Саму ж її ставили в спеціальній пишно деконованій альтанці, т. зв. castrum doloris. Посмертно написані портрети у вигляді бюстів показували чоловіків, жінок і дітей як ще живих. Золоте чи срібне тло, яким зазвичай слугувала сама бляха, символізувало вищий божественний світ. Для портретів характерна відсутність ідеалізації, а то й навмисне підкреслення специфічних рис покійного. У світлі свічок і в диму ладану так написаний портрет символізував присутність покійного на похороні. Варто звернути особливу увагу на одяг зображуваних: чоловіки в «сарматському» одязі та з польськими зачісками, жінки в багатих сукнях, головних уборах і комірах, прикрашених коштовностями. Крім зображення покійного на трунних портретах також могли бути прізвище та ім’я померлого, сімейних герб і дата смерті. Після багатоденних похоронних церемоній портрети залишали в церквах та сімейних каплицях.

Про походження

Авторами портретів були анонімні цехові художники, які малювали портрети за певним зразком, зображуючи особу в три чверті. Трафаретний характер портретів і часом не дуже високий художній рівень їх виконання іноді призводив до дивних пропорцій рис обличчя).

Історичний та культурний контекст

У середовищі польської шляхти у XVI – XIX ст. побутував т. зв. сарматський міф, відповідно до якого аристократія усвідомлювала себе нащадками войовничих сарматів, які ще за античних часів були гідними суперниками самим римлянам й мешкали, серед іншого, на території сучасної Польщі. Тоді ще не знали про іраномовність сарматів й вважали їх протослов’янами. Козацька верхівка в Україні також культивувала ідеологію сарматизму, проте, значною меншою мірою, ніж польська шляхта.

Цікаві факти

  • Серед трунних портретів ми також представляємо один дуже унікальний твір – т. зв. «Чистилище душі» кінця 17 ст. На ньому зображена невідома постать, що страждає у вогні. Ймовірно, картина є відображенням віри в існування чистилища та необхідності відправляти певні релігійні обряди, які були поширені в Європі в 17 – 18 ст., для порятунку душі.
  • Традиція малювати портрети була поширена як серед католиків, так і серед протестантів.
  • Познанська колекція трунних портретів є однією з найбільших у Польщі (найбільша зберігається в Музеї Мєндзижецької землі в Мендзижечі, що на заході Польщі).

Підготувала: Пауліна Кох, Відділ освіти MNP