UKR – див. нижче

 

4. Tadeusz Kantor, Ambalaże, przedmioty, postacie, 1968

 

Dane o obiekcie

technika mieszana, 195 x 142 cm

Zakupiony od artysty w 1975 r.

O obrazie

Ambalaże, przedmioty, postacie to jedna z wielu artystycznych wypowiedzi Tadeusza Kantora, nieustępliwie prowokujących widza do stawiania pytań o naturę malarstwa i jego granice. Wydawałoby się, że po malarskich eksperymentach lat 50., kiedy artysta tworzył kompozycje żywiołowo zachlapane farbą (dwa takie dzieła można zobaczyć w galerii MNP), nie da się pójść dalej w podważaniu definicji tradycyjnego malarstwa. A jednak. Pozornie powraca do malarskiej powinności – do przedstawiania, ale namalowane tu iluzyjne elementy świata rzeczywistego to raczej jego strzępki, zagubione wśród abstrakcji i geometrii. Dziwna, zniekształcona figura ludzka, mimo swojej trójwymiarowości „opakowana” w figurę geometryczną i jakby niemogąca się z niej wydostać. Pudełko – wzorcowy model wykreślania perspektywy – poprawnie namalowane, jednak skazane na łaskę bądź niełaskę pozostałych części płótna, które zawsze muszą wybrać swój „sposób bycia” na obrazie: albo płaskość, albo iluzja. Fragment twarzy widoczny powyżej już poddał się tej weryfikacji – zamienił się w płaską maskę.

Oczywiście swoistą „wisienką na torcie” tych refleksji jest wdzięczny czerwony parasol, bezpardonowo przytwierdzony do powierzchni płótna. Tak jakby malarz, po swych teoretycznych rozważaniach na temat iluzji, żachnął się i postanowił – zamiast malować przedmiot – po prostu wprowadzić go „żywcem” do obrazu. To właśnie asamblaż, swoiste „ciało obce” w dziele malarskim, w dodatku przedmiot niewykonany ręką artysty (tzw. ready made). Artysta w tym okresie twórczości często sięga po takie rozwiązanie: przytwierdza do obrazów spłaszczone parasole, mundury, koszule i inne części garderoby, torby, koperty – zawsze zużyte, zniszczone.

Tutaj, mimo znacznych uszkodzeń, dorodna materialność parasola jednak wygrywa z lichością mnożonych na obrazie iluzji malarskich. Można by jednak zapytać: czy spłaszczony, pokryty farbą parasol jest nadal parasolem czy już tylko obrazem parasola? Warto zauważyć, że artysta jest naprawdę przewrotny względem doniosłych dziejów malarstwa: wszak przez wieki artyści wkładali całą energię w stworzenie złudzenia realnych, trójwymiarowych przedmiotów wbrew płaskości płótna. Kantor zaś robi coś dokładnie odwrotnego: bierze realny, trójwymiarowy przedmiot i spłaszczając go, dostosowuje do płaszczyzny, tak aby udawał jedynie swój własny obraz. Kantorowskie ambalaże to nic innego jak głos współczesnego artysty, wołającego o wyzwolenie sztuki z okowów sztywnych definicji, o wolność twórczą i ‒ być może ‒ o oglądanie obrazów „z głową”.

O autorze

Tadeusz Kantor (1915 Wielopole Skrzyńskie – 1990 Kraków) to jeden z najwybitniejszych artystów polskich 2 połowy XX w., absolwent krakowskiej ASP (1939), malarz, rysownik, scenograf, teoretyk sztuki, założyciel Teatru Cricot 2. Teatrowi, swojej drugiej pasji, poświęcił ostatnich 15 lat życia – jego najsłynniejszy spektakl Umarła klasa po raz pierwszy zaprezentowano publiczności w 1975. Artysta cały czas jednak malował, nigdy nie potrafił rozdzielić tych dwóch fascynacji, których przenikaniu poświęcony był ostatni spektakl Dziś są moje urodziny (premiera po śmierci – 1991).

Ciekawostki

  • Obrazy z tego cyklu zostały nagrodzone na Biennale w São Paulo w 1967 r.
  • Kantor uwielbiał parasole. Kolekcjonował je już od lat 40. i, jak widać, nie pozostały niewykorzystane. W poznańskiej galerii można zobaczyć drugi tego typu obraz z parasolem w wersji białej.
  • Świat przedmiotów, tak ważny w tym okresie twórczości Tadeusza Kantora – przedmiotów zużytych, biednych, przypadkowych, tzw. „ubogich” – jest reminiscencją teatralnej działalności artysty. Obiekty przytwierdzone do płótna to jakby porzucone rekwizyty teatralne, wymowni świadkowie zdarzeń i historii ludzkich.
  • W Galerii Sztuki Współczesnej można znaleźć również inne dzieła Kantora z dwóch wcześniejszych etapów twórczości – okresu metaforycznego lat. 40. (inspiracje surrealizmem) oraz taszystowskiego z lat 50. (ekspresyjne abstrakcje). To, co łączy je wszystkie, to zawsze pewna przekora względem tradycji, a równocześnie dojrzałe inspirowanie się światowymi trendami

Opracowanie: Zuzanna Sokołowska Dział Edukacji MNP

 

 

4. Тадеуш Кантор «Амбалаж, предмети, фігури» 1968 рік

змішана техніка, 195 х 142 см

Куплена MNP* у художника в 1975 році.

Про картину

«Амбалажи, предмети та фігури» – одна з багатьох мистецьких заяв Тадеуша Кантора, яка невпинно провокує глядача ставити питання про природу живопису та його межі. Здавалося б, після малярських експериментів 1950-х років, коли митець створював композиції, спонтанно забризкані фарбою (дві такі роботи можна побачити в галереї МНП), він не дасть собі піти далі в підважуванні традиційного живопису. Та все ж. Митець нібито повертається до обов’язку художника – зображати, але написані тут ілюзорні елементи реального світу – це ймовірніше його уривки, загублені серед абстракцій та геометричних форм. Дивна, здеформована людська фігура, незважаючи на її тривимірність, «загорнута» в геометричну фігуру і ніби не може з неї вибратися. Коробка — взірцева модель перспективи — правильно написана, але приречена на ганьбу (або ж ласку) перебування серед решти зображень на полотні, які мусять вибрати свій «спосіб буття» в картині: чи то площину, чи то ілюзію. Частина обличчя, показана вище, уже пройшла цю перевірку – перетворилася на плоску маску.

Звісно, ​​певною «вишенькою на торті» цих роздумів є червона парасолька, міцно прикріплена до поверхні полотна. Так, ніби художник після теоретичних міркувань про оптичні ілюзії образився і вирішив замість того, щоб намалювати об’єкт, просто вклеїти його «живим» у картину. Це асамбляж, своєрідне «чужорідне тіло» в картині, а крім того, предмет, не виготовлений руками художника (т. зв. реді-мейд). У цей період творчості художник часто використовує саме таке рішення: прикріплює до своїх картин сплющені парасольки, мундири, сорочки, інший одяг, а також сумки й конверти – завжди поношені та зіпсовані.

Тут, незважаючи на те, що парасолька зіпсута, її матеріальність перемагає численні живописні ілюзії на картині. Однак можна запитати: чи сплюснута, пофарбована парасолька – це все-таки парасолька чи просто образ парасольки? Варто зазначити, що митець справді виглядає перверсивно з точки зору ​​історії живопису, адже протягом багатьох століть художники вкладали всю свою енергію в створення ілюзії реальних, тривимірних об’єктів на плоскому полотні. З іншого боку, Кантор робить із точністю до навпаки: бере реальний тривимірний об’єкт і розрівнює його, підганяє під площину, так що він лише вдає сам себе. Ембаллажі Кантора — це ніщо інше, як голос сучасного художника, який закликає звільнити мистецтво від кайданів жорстких визначень, до творчої свободи і, можливо, до того, щоб дивитися картини «з розумом».

Про автора

Тадеуш Кантор (1915 Вєлополе Скшинське – 1990 Краків) – один із найвидатніших польських художників другої половини 20 століття, випускник Академії мистецтв у Кракові (1939), художник, кресляр, сценограф, теоретик мистецтва, засновник театру Cricot 2. Театру, своїй другій пристрасті, присвятив останні 15 років життя – його найвідоміший спектакль «Мертвий клас» уперше був представлений публіці в 1975 році. Художник, однак, і далі малював, ніколи не був здатний розділити два захоплення, взаємопроникненню яких був присвячений останній спектакль Today is My Birthday (прем’єра після смерті – 1991).

Цікаві факти

  • Картини цієї серії були відзначені на Бієнале в Сан-Паулу в 1967 році.
  • Кантор любив парасольки. Він збирав їх із 1940-х років і, як бачимо, вони не залишилися невикористаними. У Познаньській галереї можна побачити ще одну картину такого типу з парасолькою в білому варіанті.
  • Світ предметів був дуже важливий у цей період творчості Тадеуша Кантора – вживані, бідні, випадкові, т. зв. «убогі» предмети – це ремінісценція театральної діяльності митця. Предмети, прикріплені до полотна, схожі на покинутий театральний реквізит, красномовні свідки людських подій та історій.
  • У Галереї сучасного мистецтва можна знайти й інші роботи Кантора з двох ранніх етапів його творчості – метафоричного періоду 40-х років, коли митець надихався сюрреалізмом, і «ташистського» 50-х років (виразні абстракції). Те, що їх усі пов’язує, – це завжди виклик традиціям і водночас зрілий захват сучасними світовими тенценціями в мистецтві.

*Muzeum Narodowe w Poznaniu – Національний музей в Познані.

Підготувала: Зузанна Соколовська Відділ освіти MNP