Przejdź do głównej treści

Muzeum Narodowe w Poznaniu

Close
A A A

UKR – див. нижче

 

20.Warsztat Erhartów, Chrystus na osiołku, 1493–1494

 

Dane o obiekcie

drewno polichromowane, 150 x 145 x 40 cm

W zbiorach MNP od 1945 r.

O rzeźbie

Przedstawienie Chrystusa na osiołku to nawiązanie do biblijnej sceny wjazdu Chrystusa do Jerozolimy. Każda z Ewangelii kanonicznych wspomina o przyprowadzonym przez uczniów ośle, na którego grzbiecie Jezus przekracza bramy miasta. Tłumy witają Zbawiciela okrzykami, ludzie rozpościerają u jego stóp swoje płaszcze i wyściełają drogę gałązkami palmowymi – wjazd zamienia się w procesję pochwalną na cześć Mesjasza i Króla.

Choć rzeźba „osiołka palmowego” stoi dziś nieruchomo w sali muzealnej, to wyobraźnia powinna kierować nas ku czasom barwnej i obrazowej pobożności średniowiecza. Figura stanowiła wówczas ważny i sugestywny rekwizyt dramatyzowanej liturgii Niedzieli Palmowej, obchodzonej na pamiątkę ewangelicznego wydarzenia. „Ożywione” rzeźby były centralnym elementem uroczystych procesji przy kościołach parafialnych – ciągnięto je bądź noszono (nierzadko zaopatrzone były w platformę z kołami lub urządzenia do przenoszenia) i wprowadzano do wnętrza kościoła, unaoczniając tryumfalny wjazd Zbawiciela do Jerozolimy. Wykorzystywane były również w pozaliturgicznych misteriach wielkanocnych, w których pełniły rolę rekwizytu czy wręcz aktora.

Moment pojawienia się w sztuce średniowiecznej samodzielnych, rzeźbionych wizerunków Chrystusa na osiołku jest trudno uchwytny. Pierwsze opisy tego typu procesji pochodzą z X w., a najstarsze zachowane zabytki to rzeźby późnoromańskie – najstarsza (znajdująca się dziś w Szwajcarskim Muzeum Narodowym w Zurychu) datowana jest na połowę XI w. (il.1a). Motyw „osiołka palmowego” wykształcił się ostatecznie na przełomie XII i XIII w., a rozwój liturgii Wielkiego Tygodnia przynosił mu coraz większą popularność. Jej szczyt przypada na schyłek średniowiecza, szczególnie na terenach południowoniemieckich – w Szwabii, Frankonii i Bawarii. Ów czas kończy się wraz z reformacją (choć procesje nadal były celebrowane w mniejszych ośrodkach) – w tym czasie popularność zyskują inne przedstawienia związane z wydarzeniami Męki Pańskiej i Wielkanocy.

Poznański Chrystus na osiołku pochodzi z okresu oraz regionu, w którym te obiekty były najbardziej rozpowszechnione. Na terenie dzisiejszej Polski przetrwało niewiele tego typu rzeźb. Przykładem mogą być cztery późnogotyckie egzemplarze, które ostały się w Małopolsce, wśród nich figura z kościoła parafialnego w Szydłowcu (powstała po 1500 r.), obecnie znajdująca się w Muzeum Narodowym w Krakowie (il.1b).

O autorze

Poznański zabytek powstał na południu Niemiec pod koniec XV w. – badania wskazują na jego związek z działalnością warsztatu Erhartów. Michael (ojciec) i Gregor (syn) Erhartowie to czołowi twórcy późnogotyckiej rzeźby końca XV w. na terenie Szwabii. Działali m.in. w Ulm i w Augsburgu. O ich wpływie świadczą analogie stylistyczne poznańskiego wizerunku Chrystusa z rzeźbami autorstwa Erhartów z ołtarza kościoła w Blaubeuren (figury Zbawiciela oraz Jana Chrzciciela). Autor Chrystusa na osiołku musiał należeć do najbliższego kręgu tych twórców.

Ciekawostki

  • Temat ikonograficzny Chrystusa na osiołku sztuka średniowieczna przejęła najpewniej ze scen tryumfu wodza, popularnych w plastyce rzymskiej, w których cesarz na koniu bądź w rydwanie witany był przez tłum poddanych lub personifikację miasta.
  • Tradycja włączania do procesji palmowych figur Chrystusa na osiołku jest wciąż żywa, m.in. w Tokarni, Szydłowcu czy Nowym Stawie TUTAJ.
  • Malutkie jak ślad szpilki otwory, widoczne nierównomiernie na całej powierzchni rzeźby, to nic innego jak ślady po insektach, które niegdyś zaatakowały rzeźbę.

il.1a Chrystus na osiołku, ok. 1055, szwajcarskie Muzeum narodowe w Zurychu

 

il. 1b Chrystus na osiołku, ok. 1500, z kościoła parafialnego p.w. Św. Zygmunta w Szydłowcu, obecnie MNK

 

Opracowanie: Zuzanna Sokołowska, Dział Edukacji MNP

 

 

 

20. Майстерня Майкла і Грегора Ерхартів «Христос на віслюку», 1493–1494

поліхромне дерево, 150 х 145 х 40 см

У колекції MNP* з 1945 року.

Про скульптуру

Зображення Христа на віслюкові відсилає до біблійної сцени в’їзду Христа в Єрусалим. У кожному з канонічних Євангелій згадується віслюк, приведений учнями, верхи на якому Ісус входить у міські ворота. Натовп вітає Спасителя вигуками, люди розстеляють свої плащі біля його ніг і вистеляють дорогу пальмовими гілками — вхід перетворюється на ходу хвали на честь Месії та Царя.

Хоча скульптура «пальмового віслюка» сьогодні нерухомо стоїть у залі музею, уява переносить нас у часи колоритної й образної побожності Середньовіччя. У той час ця фігура була важливою опорою в театралізованій літургії Вербної неділі, яку відправли на згадку про євангельську подію. «Оживлені» скульптури були центральним елементом урочистої ходи у парафіяльних церквах – їх тягнули або несли (часто обладнаними платформою з колесами або носилками) і встановлювали всередині храму, ілюструючи тріумфальний в’їзд Спасителя в Єрусалим. Їх використовували також у нелітургійних пасхальних містеріях, у яких вони грали роль реквізиту, або навіть були «акторами».

Коли в середньовічному мистецтві з’явилися самостійні різьблені зображення Христа на віслюкові, достеменно невідомо. Перші описи цього типу процесії походять з 10 ст., а найдавнішими збереженими пам’ятками є пізньороманська скульптура – ​​найстаріша (нині знаходиться в Швейцарському національному музеї в Цюріху) датується серединою 11 ст. (рис. 1а). ). Тема «пальмового віслюка» була остаточно розроблена на зламі 12-13 століть, а розвиток літургії Страсного тижня зробив її ще більш популярною. Її пік припадає на кінець Середньовіччя, особливо на півдні Німеччини – у Швабії, Франконії та Баварії. Та з реформацією ця практика потроху згасає (хоча хресні ходи все ще святкували в менших центрах), натомість набувають популярності інші вистави, пов’язані з подіями Страстей Господніх та Пасхи.

Христос на віслюку з Познані походить із періоду та регіону, у якому такі скульптури були найпопулярніші. На території сучасної Польщі їх збереглося небагато. Прикладом такого типу скульптур є чотири пізньоготичні взірці в Малопольщі, включно з фігурою з парафіяльного костелу в Шидловці (зведеного після 1500 р.), нині в Національному музеї в Кракові (рис. 1б).

Пам’ятка з Познані була створена на півдні Німеччини наприкінці 15 століття – дослідження вказують на її зв’язок із діяльністю майстерні Ерхартів. Майкл (батько) і Грегор (син) Ерхарти — провідні творці пізньоготичної скульптури кінця 15 століття у Швабії. Вони працювали, серед іншого, в Ульмі та в Аугсбурзі. Їхній вплив виказують стилістичні аналогії познанського образу Христа зі скульптурами Ергартів із вівтаря церкви в Блаубойрені (статуї Спасителя та Івана Хрестителя). До найближчого кола цих митців, мабуть, належав автор Христа на віслюку.

Цікаві факти

  • Іконографічну тему Христа на віслюку середньовічне мистецтво, ймовірно, перейняло зі сцен тріумфу вождя, популярних у римському мистецтві – імператора на коні чи у колісниці зустрічав натовп підданих.
  • Традиція використовувати в процесіях фігури Христа на віслюку досі жива. Її можна побачити в різних польських містечках і селах –у Токарні, Шидловці чи Новому Ставі.
  • Крихітні, як слід від голки, дірочки, помітні на всій поверхні скульптури, – це не що інше, як сліди комах, що шкодили скульптурі в минулому.

Рис. 1а Христос на віслюку, близько 1055 р., Швейцарський національний музей у Цюріху

 

 

Рис. 1б Христос на віслюку, приблизно 1500 р., із парафіяльного костелу св. Зигмунта в Шидловці, нині Національний музей у Кракові

*Muzeum Narodowe w Poznaniu – Національний музей в Познані.

Підготувала: Зузанна Соколовська, Відділ освіти MNP